Не вистачає легкості в душі,
Не вистачає лоскоту проміння,
Так ніжно ніби по плечі 
Проводиш вечір в сонячне сплетіння.

І лежачи ти на сирій землі,
Помітив вітру танець,
Коли тремтливо по воді
Відправився ось той вигнанець.

Ти бачив як росте трава,
Як в'януть поля діти,
Та ти казав це ж не війна,
Всього ж померли квіти.

А я наївно вірити хотіла,
Та несподівано війна прийшла.
Від дому залишились стіни,
І вітру вже не чуть — одна стрільба.

Та ти не втік і не злякався,
А сміло став у цю борню,
Коли хтось смерті побоявся,
Ти захищав свою рідню.

Летіли кулі ти і страхом не пройнявся,
Лиш мужньо захищав свою землю.
Ти з побратимом до останього тримався,
Останній постріл долю вирішив твою.

Червоні мальви поросли на полі,
І юні душі Богу віддали,
Тіла мужів вже охололі,
А серед них спочив і ти.