Пам'ятай мене, пам'ятай,
знаю мене важко забути,
я та, хто знає скільки цукру кидати в твій чай,
і та, з якою ти мріяв про майбутнє.

Випадково мене коло дому повстрічай,
з бутилкою пива холодного.
Будь-ласка захоть хоть інколи на чай,
і я тебе обійму, вже не мого, не рідного.

Невже ти повірив тоді в мої слова,
та я ж до смерті тебе люблю і любила,
напевно, то була наша останя весна,
і словами "не люблю" я все погубила.